у Туреччину автомобілем!

Подорож в Туреччину автомобілем – не надто популярна ідея для українців. Мовляв - довго у часі, ніяково через мовний бар'єр, страшнувато, бо не знаєш, які несподіванки на тебе чекають на мусульманській землі із геть іншими поглядами на життя. Це головні фактори, що зупиняють мандрівників. Але якщо ви наважитесь на це – не пошкодуєте. Адже ідеально рівні дороги, круті тунелі, цікаві населені пункти, колоритна історія, що переплелась з сучасністю, принесуть море задоволення від автоподорожі. Хоча, не стверджуємо, що хвилюватись зовсім не варто, адже нюанси все таки є...

Втім все по черзі:

Якщо ви поїдете до Туреччини, вочевидь, перетнете кордон з боку Болгарії. Але наш маршрут був іншим. Ми спершу відпочивали у Греції, а звідти до турків якихось 200 км через кордон Іpsala. А от назад, до дому, їхали якраз через турецько-болгарський кордон, про що читайте нижче. А поки - як виглядає грецько-турецький кордон: на шляху – кілька етапів спілкування із озброєними до зубів прикордонниками та митниками, страшними шипами на дорозі, що визирають з-під землі і ховаються, коли тобі дають дозвіл рухатись далі. На нас ніхто не тиснув, процес перевірки документів був доброзичливим, втім візуально цей кордон напружував своєю строгістю і складалось враження, що зараз потрапиш у місця бойових дій. На кордоні ми порозумілись англійською, пояснивши куди їдемо, звідки, навіщо (до речі, тут були доволі допитливими).

А вже через пів години перед нами відкрилась рівненька, багатосмугова, світла і красива Туреччина. По дорозі від кордону кілька доріг ремонтували, будували естакади та тунелі. Турки постійно вдосконалюють та розбудовують дорожну інфраструктуру.

Переїхавши кордон, ми почали пошуки пункту оплати за проїзд аби не наразитись на штраф. І ось у цьому місці даємо цінну пораду: якщо ви рушаєте до Туреччини автомобілем, добре вивчіть карту платних доріг цієї країни. Не усі її шляхи потребують оплати і можливо оплати не потрібно у ті міста, які ви оберете для подорожі. Ми цього ще не знали, тому зупинялись на усіх заправках, що минали і намагались з'ясувати у місцевих – де і скільки нам потрібно заплатити за проїзд. Місцеві мешканці, прості турки, м'яко кажучи, не надто англомовні, тож це був ще той квест, знайти пункт оплати. Нас скеровували все далі, кажучи, що от на наступній заправці ми вже точно знайдемо касу. І так може би сталося, та на одній із наступних АЗС чоловік, пізнавши в нас українців, пояснив російською, що до міста Чанаккале оплачувати дорогу зовсім не потрібно.

Платні дороги починаються або у напрямку Стамбулу, або ближче до Ізміру та Анталії. Отже якщо ви саме туди спланували свою поїздку, маєте оплатити проїзд, що розраховується, залежно від відстані. Не зволікайте із цим і ознайомтесь, як і де все таки здійснити оплату. На різних інтернет-ресурсах подорожувальників є інформація про види оплати, а також про те, на що слід звернути увагу, зокрема на спеціальні світлофори на пунктах оплати, які показують зеленим та червоним світлом, чи для вас дорога вже проплачена чи протягом 2 тижнів ми мусите сплатити кошти, інакше ваше авто вже зафіксоване камерами у базі даних і ви не уникнете відповідальності.

А ми рухаємось далі!

Отож, до нашого міста Чанаккале не дістатися без поромної переправи.

Саме пором переправить нас з Європи до Азійської Туреччини - через протоку Дарданелли. І шлях, який ми перепливемо, до речі, є найвужчою частиною протоки, 20 хвилин і ми на місці.

Пором через протоку Дарданелли відправляється із двох портів: Геліболу і Аджеабат, (ми обрали останній). Тут пороми курсують як маршрутки і є зручним засобом пересування і для водіїв і для піших. Не встигли на один, через 15 хвилин буде інший. Оплата за пасажира і категорію автомобіля: легковий, вантажний, бус чи автобус. Із людини – 2 турецькі ліри з легкового авто – 30 лір.

Чому ми вирішили їхати саме у місто Чанаккале? Про це унікальне містечко і наші враження ви зможете прочитати на нашому сайті у розділі «Туреччина». Один із аргументів: це місце, де з’єднується Егейське та Мармурове (найменше у світі) море, де цікаво дітям і дорослим.

А ми вже на місці. І вже за мить, залишивши пором, розумієш – з тієї сторони протоки, незважаючи на близькість до європейської частини, менталітет трохи інший. Вузенькі вулички, гамір, така помітна - вибухова емоційність водіїв на дорогах! Пригальмовуєш на секунду, щоб зорієнтуватися у незнайомому місті - тебе одразу підганяють, невпинно сигналячи. Так? нас, українців, cхідний темперамент на дорозі трохи напружує, але з цим нічого не вдієш.

Чанаккале – густозаселене місто. В центральній частині пролягають вузенькі вулички з одностороннім рухом. Якщо заблукаєте і проїдете потрібний поворот, доведеться добре покружляти, щоб виїхати знову на потрібну вулицю. А ще там дуже мало місця для парковок.

На фото видно, як паркуються місцеві водії. Не намагайтесь це зробити самостійно)). У Чанаккале (і мабуть у інших схожих містах) при готелях є паркувальники, які знають, що робити з вашою машиною і як її впихнути у місце, яке на наш погляд не підходить для цього. Щоб поставити якомога більше автівок, паркувальник постійно маневрує. Щоб виїхати машиною, яку заставили інші – він знову і знову, наче у грі тетріс, переставляє їх. Тому ключі на парковці залишають в машині.

Поліції на міжміських дорогах ми не бачили. А от у місті поліцейських патрулів багато. Дорожні знаки мало чим відрізняються від українських – все доступно, хоча є один знак DUR – СТОП! Але з нашого досвіду скажемо - на нього ніхто там не звертає уваги. Кілька разів ми зупинялись перед знаком і отримували у спину затяжний та невдоволений сигнал турецьких водіїв.

Що одразу вразило нас у Туреччині, то це велика кількість національних прапорів.

Знамена всюди: на державних установах, на балконах житлових багатоповерхівок, на приватних будинках, на щоглах вздовж дороги, на салонах краси, банках, магазинах…

Заправки у Туреччині звичайні і мало чим відрізняються від українських (не брендових). Є заправники, які за потреби допоможуть. Вартість бензину -40 грн за літр на українську валюту. А це менше, ніж в Греції, але значно більше, ніж в Болгарії.

Повну версію про відпочинок у курортному місті Чанаккале із цікавими місцями, готелями, читайте у інших статтях на нашому сайті. Та якщо зовсім коротко, то це мега - емоційне місто. Тут сподобається і тим сім»ям, які люблять позасмагати на пляжі, планують розважальну-закупівельну програму у великих торгових центрах, люблять гамірні вечори у кафе та ресторанах на узбережжі, прогулянки колоритними вуличками, а також у це місто закохається та категорія туристів, що любить історію, мистецтво, культуру і релігію і не уявляє собі відпочинку без екскурсійних насичених програм. Ми намагались розумно поєднати і перше і друге, спланувавши відпочинок так, аби не втомитись від нього за 3 дні, не напрягти дітей і отримати максимум задоволення від сімейного відпочинку.

І наостанок ще трохи важливої інформації про перетин Турецько - Болгарського кордону. (по дорозі до дому). Тут також є свої особливості.

До кордону з Болгарією веде чудова автодорога із зрозумілими розв’язками, попереджувальними знаками та вказівниками. І якщо спочатку шлях пролягає вздовж моря рівниною, то ближче до кордону автомобіль все вище піднімається в гори Турецький кордон: віддали документи- показали себе- повернули документи. Болгарський кордон проходили довше, авто перевіряли ретельніше. Здивував один момент: під час проходження кордону авто потрібно продезинфікувати. Водії зупиняються, підходять до віконечка і сплачують 5 евро за цю обов'язкову послугу. Як це виглядає: в'їжджаєш у ангар, закриваєш вікна в авто і отримуєш порцію дезінфектора, приблизно, як на тунельній мийці. А далі прикордонники перевіряють документи, митники ретельно оглядають авто. Перед нами кілька машин відігнали у бік, мабуть для суттєвішої перевірки.

Все! Далі курс на Бургас, а це майже 100 кілометрів. Ми поспішали, адже проїхали кордон підвечір і вже хотілося відпочити. Наша порада: розраховуйте пальне, адже вирушаючи в Болгарію багато водіїв економлять на заправці у Туреччині і пального може забракнути, але потрібно памєятати, що в гористій місцевості пального витрачається трохи більше.

Дорога від кордону до Бургаса – вузька, стрімка із крутими поворотами, але дуже мальовнича. І якщо ще кілька годин тому ми піднімалися в гори, тепер ми спускаємося з гір до моря. До уваги водіїв: практично перед кожним населеним пунктом в Болгарії є камери фіксації швидкості. Деякі з них чатують на порушників швидкісного режиму, так само поліцейські патрулюють дороги і ловлять на «фару». Ми проїхавши кілька тисяч кілометрів –і з поліцією, на щастя, не спілкувалися. Чого і вам бажаємо!