Дороги Болгарії: сімейна подорож на авто.

Відпочинок в Болгарії приваблює багатьох українців доступністю, демократичними цінами і вищим, ніж в Україні сервісом. Добратися до чорноморського узбережжя Болгарії зараз не проблема. Відпочивальники мають вибір - автобус, літак, потяг. Однак, чимало українців планують поїздку власним автомобілем і наша сім’я одна із них. Знаємо, що дехто з вас вирушить за кордон на авто вперше. Саме час розповісти про дороги Болгарії.

Потрапити з Румунії до Болгарії можна поромом або мостом через Дунай. Ми вирішили їхати суходолом. І не пошкодували, адже краєвиди дорогою вартували того, щоб їх побачити.

Дунайський міст збудований 1954 року, його довжина 2.223 метри. Міст з’єднує румунське місто Джурджу з болгарським Русе.

Черга на кордоні розпочалася десь із середини мосту, палюче сонце не дозволяло вимкнути кондиціонер, тому автомобіль постійно був заведений. Скільки доведеться стояти - ви ніколи не спрогнозуєте, тому наша порада: з порожнім баком і надією, що пального вистачить до Болгарії, перетинати кордон не варто. Ми простояли на кордоні 1.45 хвилин і це ще був не пік курортного сезону. Сама перевірка не зайняла багато часу і була звичною: кілька запитань куди, чи не веземо алкоголю та сигарет, зброї – типові для усіх кордонів.

Щоб їздити болгарськими дорогами потрібна віньєтка. ЇЇ можна придбати у електронному вигляді ще в Україні, а можна безпосередньо на кордоні. (ми купували на кордоні). У черзі за віньєткою простояли хвилин 10, серед покупців багато наших земляків та румунів. Розрахуватися можна як банківською карткою в терміналах, так і готівкою - болгарськими левами або євро. Вартість віньєтки на 7 днів – 15 левів, на місяць – 30 левів. Тому, якщо ви плануєте повертатись цією дорогою за кілька тижнів, одразу купіть місячний дозвіл, щоб на зворотному шляху не втрачати час.

Болгарські дороги доволі хороші, а дозволена середня швидкість є вищою, ніж в Румунії. Знаки на виїзді із кордону нагадують водіям про те, що потрібно ввімкнути ближнє світло фар. А у багатьох населених пунктах встановлені на в’їзді камери, що фіксують швидкість авто. До чорноморського узбережжя від кордону з Румунією приблизно 200-300 кілометрів. (Це залежить від болгарського курорту, який ви обрали). Частину шляху доведеться їхати вузькими дорогами. Частина проходитиме автобаном, де дозволена швидкість 140 км/год. Шлях обладнаний місцями для відпочинку. Столики, туалет, на деяких душ. Заправок дорогою також не бракує. Ціна 95 пального в середньому 2.14 левів (1.05 – 1.07 євро) і може коливатися залежно від АЗС. На заправках є оператори, які заллють бензин, помиють вікна та фари і не відмовляться від 1-2 левів.

Ночівлю ми запланували у курортному Бургасі.

Орієнтуватися у місті з навігатором досить просто. Ми впевнено заїхали у двір будинку, в якому винайняли апартаменти https://www.booking.com/hotel/bg/samuil-apartments.uk.html?aid=397594;label=gog235jc-1DCAEoggI46AdIKVgDaOkBiAEBmAEpuAEGyAEM2AED6AEB-AECiAIBqAIDuAKb0JuEBsACAdICJDI4NDJkM2YzLTRmNGYtNDZhYS1hYTNjLWQ1ZTAzODI2NzU3Y9gCBOACAQ;sid=0c0364e8b39657b14044b9600f2a99d6

та без проблем припаркували авто. Болгари також люблять паркуватись у дворах, тому безпечне і комфортне місце у тіні треба пошукати. Пам’ятайте, що паркуватися у недозволених місцях не варто, принаймні мешканці міста не радять - евакуатори працюють вправно.

Бургас– курортне, портове місто з населенням понад 200 тисяч мешканців. Місто оточене озерами, серед них найбільше в Болгарії - Бургаське озеро, що омивається водами Чорного моря.

Їздити за кермом у Бургасі не складно. (нам так здалось). Це цікаве місто із сучасною та розвинутою інфраструктурою. Хороші дороги, достатньо інформативні. Дорожні знаки заздалегідь попереджають про зміни у русі. Якщо ви заблукали та не допоміг навігатор - болгари радо допоможуть та покажуть правильний шлях. Спілкувалися з ними англійською та російською мовами, українську практично не розуміють. Але мови жестів теж ніхто не відміняв, це завжи рятує)).

З Бургасу наш шлях проліг до кордону з Грецією. Спочатку автобаном, а згодом звичними шляхом через населенні пункти. До речі у невеличких ,болгарських містечках та у селах, через які проїжджаєте, можна смачно та дешево поїсти. Але не можна втрачати пильність на віражній дорозі. Чим ближче ми під’їжджали до кордону, все більше кружляли гірськими підйомами та спусками.. Гірська дорога потішила якісним покриттям, як і низинна. За вікном соняшникові пейзажі Болгарї змінювалися лавандовими. І чим ближче до Греції, тим більше над головами нависало жовтих гострих скель над дорогою. Захоплююче!

Про грецькі шляхи читайте на нашому сайті у розділі:Греція.